Мов океан, що захоплює сушу
Ти без стуку вриваєшся в душу.
Без зайвого галасу і метушні
Ти до мене приходиш у сні.
Ніжним світлом гарячого сонця
Перемагаєш моїх охоронців.
Розум лишається не зі мною
В місті за чарівною горою.
Ти не питаєш мене, чи я хочу
Пити тобою наповнені ночі…
І на написані для тебе листи
Відповідаєш: «не хочу, пусти.»
А я все продовжую їх друкувати,
Все намагаючись не покохати...
Та попри мої титанічні зусилля
Я лиш морський дерев'яний човен,
А ти - штормова океанська хвиля.
P.S. Нас доля стрімко течією несе,
Бо ми не титани. Ми люди. (с)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304045
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.01.2012
автор: Олександр Ткачинський