Я з легкістю зійду на плаху -
Вона для мене схожа на театру сцену.
Як обіцяла я собі, не буду плакать,
Фанаткою колись була тії, що Ксена.
Я навпаки вуста розклею,
Зуб оголю в страшнім оскалі.
Надію десь в собі лілею
Душу знайти ще чисту й нестраждалу.
Живу під гаслом: люди - то жорстокість.
Сама я не свята, а може й гірша.
Не відповім прохожому на колкість:
Я не така. Я - егоїст і грішник.
Оці мої гнилі рядки, смердючі,
Я кидаю в обличчя усім людям.
Посвяту почерком кривим карлючу,
Ми всі варитись в супі однім будем.
Ти чуєш, саме ти, коло екрану!
Читаєш що, і думаєш - хизуюсь.
Повір, цей вірш мене не менше ранить
І пишучи його не менше я мордуюсь...
І стоючи на смертному кордоні,
Та досі сміючись в обличчя смерті.
Звиваючись в екстазовім полоні,
На світ кричу на сольному концерті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304165
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.01.2012
автор: Вася Тапкіна