Запаяне горлечко каменю:
ще зріє піниста краса…
Вулкан ще не вивергнув враження,
і сплять кам’яні тілеса.
Щоранку, щодня і щоночі,
за кроком – поривчатий крок.
Провидою скульптор пророчить -
щоб відкоркувати у строк
та випустить «джина» із пляшки:
хай камінь повітря хапне,
і стане буденного стражем,
і святом нас не омине!
О, пахощі прілі покори
(бо майстер – газда і слуга!)…
О, потом роз’ятрені пори! –
струмок між лопаток збіга…
І стигнуть століття в долонях,
і стогне стосилий різець…
В уяві, неначе у домні,
Історію плавить митець.
24—27.10.2009. (Після вечора, присвяченого пам’яті скульптора Володимира Петренка)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304271
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.01.2012
автор: Лариса Омельченко