Він жив у своїй клітці. Прокидався ,коли хотів ,їв,коли хотів,і був сам собі Арістотелем,Горацієм і Едіпом.
Він ув*язнив себе у клітці,щоб не бути замкнутим у світовій камері. Ні з ким не спілкувався лише з найкращими подругами-коханками-лизбіянками Свідомістю і Підсвідомістю, і займався з ними інколи взаємоусвідомленням.
І це було класно,і це було в кайф,це було і наркотиком і гріхом.
Та одного дня він зрозумів,що клітка звузилась. Розміри між гратами стали меншими,у повітрі відчувався смак крові,а найтемнішому кутку плакала Підсвідомість,бо в іншому найосвітленішому на підлозі,запиленій підлозі лежала його кохана,але не дуже розумна Свідомість.
З рота у неї текла кров. Та її колір переливався,він то ставав чорним,то майорів червоним і рожевим,то відображав у собі небо,то тремтів зеленими лезами трави,і це лякало,ось він встав білим, і він зрозумів,що померла його мрія...
Згадав як з Лизбіянками розігрував розігрував різні життєві схеми і ситуації,продумував різні виходи і рішення... Але тепер коли одна з них померла у душі відчувалась якась пустка,він відчував запах безодні.
Кілька днів він стояв над її трупом і не міг повірити,що саме тут в його Утопії таке сталось,і саме тоді,коли він це помітив у грати хтось постукав. Це вперше хтось постукав у його світ і це було дуже дивно,це було страшно.
Він повільно тремтячи,і скиглячи,шупочучи і мугикаючи підійшов до замкнутого входу і відчинив його. І зразу заховався у тіні клітки.
У голові почулись кроки. Вони були впевненими і вбивчими,серйозними і цілеспрямованими. І з входу вийшов чоловік,на ньому був старий смугастий піджак,сплюснутий капелюх сірого кольору,такі ж смугасті вузькі штані,рудий галстук. А в руці він тримав пістолет.
Він вперше на власні очі побачив зброю,і заридав,рвав на собі волосся,і присягався в своїй не причетності.
Та незнайомець і далі стояв у клітці,і не рухався.Він все знав,все розумів...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304406
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.01.2012
автор: Gill