Евкаліпт вбирає знов зорю,
Трави сиплять сонечком у роси.
Мама і маленьке кенгуру
Не торкалися словечка «осінь».
Щастя, материнства ніжний сміх
Полонили луки золотаві.
Що ще може розлучити їх
У чарівних загадкових травах?
Тільки чорні ворони рушниць
Розганяють полум’я дитинства...
З болю синього малих очиць
Краплями стікає материнство...
Вони винні в бідах? Зовсім ні...
Це просте, похмуро-чорне диво:
Вони винні, що вони живі,
Вони винні, що вони щасливі....
Там, де місяць грається в зорю
Й виглядає долю у віконце,
Мама і маленьке кенгуру
Вічно посміхаються до сонця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304639
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.01.2012
автор: Оля14