З'явилась в серцi пустина,
вже не заповниться вона нiколи.
тодi,коли слова тi прочитав
струна порвалась. Я напевне
знав,
що арфа замовкаё назавжди.
навiщо написала ти ту фразу?
що серце взялась краяти вiдразу
i шмат собi залишила душi.
i стало сумно...
нехай вони собi говорять...
нехай говорять тi, хто нас нас
зрозумiють.
сидять собi укупi i дурiють.
а вiн (ти знаєш хто)
немов нiчого i не було
живе. радiє як ранiш. живе!!!
а в тебе i у мене в серцi нiж,
якого не позбутися нiколи.
а я сиджу немов убитий в школi
й тебе побачить мрiю
поскорiшш.
шукаю те, що втримає мене
в цiм свiтi.
снiг за вiкном, веснянi квiти?
та нi, для себе щойно я помер.
а вбила мене фраза-серцежер.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304777
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.01.2012
автор: MAKSSTAL`