***
І кожен рік… все менше… (Як болить!)
Ми тягнемось руками душ до свого…
«Не мода » - скаже хтось… чи пережить?..
«Дивись бо – до «європ» веде дорога! »
Погорбившись від «нео» святкувань,
Вчепивши дзвоник на історій двері…
Ще носимо у серці «переда́нь»,
Та пра-пра-дух – уже лиш на… папері…
По слову забуває коляда,
Як попід вікна весело звучати,
Як пити воду з щирості відра,
І як ловити зарево крилате!..
І хоч Шевченків зріє заповіт:
«Чужому вчитись, свого не цуратись» -
На плечі тисне зовсім «інший» світ,
І спішимо ми «іншими» ставатись!..
Так з року в рік… конструкції святі
Старечим тілом огортає землю…
Хоча й летять колядки ще дзвінкі,
Та відчуття - вже горнені пастеллю…
Яскравий цвіт традицій… тільки тінь…
Прийдешній рік… згадається ще менше…
…Лишень надія щедрих просвітлінь
Уперто думку сподіванням чеше...
(7.1.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=304846
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.01.2012
автор: Леся Геник