колись ми були
крилаті –
вміли
літати…
може,
не так довершено,
як пташки,
але –
не згірш
за метелики.
ото й любим
квітки…
щоправда,
гніздечка-хатки
та́кож
уміємо вити…
і без неба –
вільного і високого,
негодні
жити.
схоже,
усе-таки
ми
пташки…
чорні і білі,
у земному ви́явленні –
безкрилі.
то де ж
наші крила?
хто
нас викинув
з неба?
чия у тому
лиха
потреба?..
у піднебессі
невидимім – тісно.
і без нас там
вільніше,
звісно ж…
отакі поетичні
сентенції:
приземленість наша –
результат
піднебесної
конкуренції…
дітям!
дозволено знати,
яким способом
люди
уміють літати…
але –
і вони
забудуть…
різні на те причини –
вороги піднебесні
сіркою
дихають
в спину –
спокушають
людину.
…хтось
кулачком безневи́нним
мамі ударить в груди,
…хтось
бабці скаже
непошти́вне: «Ти!..»
чи татові,
після денної
висна́жливої роботи
криком нічним
завадить спочи-ти…
…хліб знічев`я
на долівку кине,
не подасть спраглому
філіжанку води…
пташку
каменем ранить,
на сході сонця
не встане,
зрадить кохану,
порушить
обі́цянку дану,
втратить міру,
потопче віру,
кине брудом
у сирітський тин –
багато
всіляких причин…
…не навчиться прощати,
постійно
буде супити брови,
не вмиє зо сну чоло…
не підмете хати…
зречеться любові…
от так
і втрачаємо
право літати –
ніби
таланту крилатого
у нас
від народження
й не було…
а захланність?
заздрощі?
гнів?
лінивство:
рада б
душа до польоту,
до раю,
та причини
сірчано палаючі –
не пускають…
причини ці –
непідйомні
для крил
камінці.
…окропи нас гісопом,
і станемо на крило –
ключами білими
здійме́мось на Світло:
пронеси
мимо вуст
сю чашу –
тимчасове
каліцтво
безкриле наше
10.01.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305477
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.01.2012
автор: Валя Савелюк