кажеш, що в мене під шкірою потерті мапи,
а ти блукаєш усе і ніяк не вернешся додому.
нікому не світять ліхтарі,
ніхто не шукає прихистку в лютому...
ти кажеш, що я забута
і лише коли пробіжуся взута по твоїй пам'яті,
невільно вимовляєш моє ім'я,
шепочеш його не тій.
сієш вірші мої в теплу землю часу,
бачиш схожі прикраси і переносиш їх в сни,
а до весни зовсім трохи...
ноги малють на склі дивовижні стрибки,
кличеш уранці: "Навпаки, повернись!!!!"
відгукаюсь пальцями,
тріпочу листям кипарису,
коли відчуваю, що риси мої ти бачиш
тільки закутими в слово НАВПАКИ.
може це колір стійкий на холодних нігтях,
віття подряпало вікна до глибоких зморшок
і може чекати залишилось менше ніж трошки...
ти кажеш, що в мене під шкірою мапи потерті
і як цілунки смерті синці під очима.
хочеться йти за тими хто ще не покликав,
дике звіря вмирає від свого ж крику...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305840
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2012
автор: Biryuza