У сльозах чарівні очі.
В серці ніжному печаль.
Знов Ассоль,ще з - поза ночі,
Заглядає в моря даль.
Лине десь на хвилях бистрих
У безмежну далечінь,
Те лише хмарок барвистих
Бачить знов,рожеву тінь.
- Знову тінь.О Боже,Боже!
- Знов нема його вітрил.
Чому ж море ти вороже
До її тендітних сил?
Чом не бачиш скільки горя
Їй несе твоя пустинь?
Чом не чуєш синє море
Ти Ассолі голосінь?
День новий.Ассоль на кручі.
Котить хвилі море в даль.
Піну лиш,несуть летючі,
А у серденьку печаль.
До коханого б летіла,
Та не дав Господь їй крил.
Квилить жмурно чайка біла,
Тягне руки до вітрил.
Знов благає Бога й море
Їй коханого вернуть,
Щоб минуло його горе,
Щоб легкою була путь.
Раптом: - Що це? Боже милий?!
- Ти почув мої слова!
Вдалині немов вітрила
Море хвилями хова.
- Тільки ж чорні.Боже мій!
З кручі крок Ассоль зробила,
Зникла в хвилі голубій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305968
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.01.2012
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико