Та ніч осіння чорною була.
Темнішою, аніж ранкова кава.
Тебе за шию обвила
І світло в душу не пускала.
Хотів би вирватись з обіймів, та
Нелегко розчепити пальці ночі.
І ти, змирившись, цілував уста
І заглядав у божевільні очі.
Немов лещатами тримала ніч
Холодні руки. Не давала волі.
А ти із нею віч-на-віч
Уже не відчував у тілі болю.
Ти сам почав любити навіжéну,
Вдихати її запах, про кохання шепотіти.
Не хотів уже пускати ту шалену,
Пристрасті свої не міг подіти.
Зупину ти собі не мав,
Гарячі губи ковзали по тілу,
Але вже ранок розквітав
І ніч, не попрощавшись, полетіла.
Ти важко дихав і лежав,
Зіпершись на подряпане плече.
Ти ніч роздягнену кохав…
Вона сьогодні прийде ще.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306009
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 12.01.2012
автор: Юлія _24