Впав перший сніг. Смеркає.... Холод лютий
Уп’явся в тіло крізь тонке пальто.
У голові думки роєм снуються
Про дім, дітей, й, звичайно ж, про тепло.
Про те, що і зима не за горами
(Чобіт зимових в неї ще нема).
Зустріне її вдома пика п’яна–
Та пика їй огидніш від ярма.
Страшніша від пронизливого вітру,
Що виє поміж тросів проводів.
Страшніш від ночі і хмурного неба,
Від чорних-чорних, мов смола стовпів.
На обрії завмерла постать лісу.
Верба у лузі жалібно скрипить...
Верба почула крик її душевний
І зна, чом в неї серце знов щемить.
Вона на пагорб вийшла. Зупинилась.
Он світло в вікнах де-не-де горить.
Свій хід пришвидчила, хоча й втомилась,
Удома буде зовсім через мить.
...У двір тихенько хвіртку відчинила.
Пес біг назустріч й радо скавучав.
"Це мама із роботи повернулась!"–
Дитячий голос з хати прозвучав.
Позаду було місто й кілометри
Щоденно збитих жінкою доріг.
На тіло стомлене і виснажену душу,
Немов бальзам, був той дитячий сміх.
І дітки ті зірвуть печатку суму,
Усмішка знову доторкнеться губ.
Життєву силу мамі повертають
Ті оченята, що удома ждуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306038
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.01.2012
автор: Чорний лев