У лузі синь тирлувалась в росах,
Імла її гацала над горбами.
Світань верба зустрічала в косах,
Яка тихцем сама ішла ярами.
За життя ніч стояла до знемоги,
Щоб подію тую якось зупинить,
В богів своїх просила допомоги,
Бо сама себе несила боронить.
У грі отій, ніч знеможена слаба,
В тишині покірна вже без бою,
На втіху світлу здалася як раба ,
Убрання забрав нічне з собою.
Із небес до життя промінь лився,
Від див і квіти й трави шепотіли.
Вогник Божий в небі засвітився,
І всі на світло сяйне поспішили
Відкривши очі в квіточки живої,
Відлуння ранку угору піднялось.
Ласкаве сонце вийшла із покою,
Й сіяння ярке у світлі відбулось.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306475
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.01.2012
автор: davud