Намалюємо Всесвіт деревами
В коридорах, утомлених білістю,
Поміж тиграми десь і левами,
Ще незаймані їх безкрилістю.
На підлозі крейдою – контури,
Розкидають по стінах та стелі,
Перевтілюють голі стовбури
В неймовірні оці пастелі…
Певно, ти і я – збожеволіли?
Утікати від барв втомилися.
Миті втрачені перебОліли,
Не здобуті ще – розгубилися.
Вістрям грифеля вії вклеєні,
Відбирають потребу бачення.
Може, хитрощі то Цирцеїні*?..
Ти і я, мабуть, мали значення.
Руки, сплетені понад кронами,
Накидають первинні обриси.
Ти і я щойно стали іконами…
В білий вживимо наші образи.
* – Цирцея (Кірка) – у давньогрецькій міфології – чарівниця. Відрізняється підступністю й ревнощами. Розлютившись, перетворювала людей на диких звірів. В переносному значенні – спокусниця.́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306625
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.01.2012
автор: Ilsa