Мчить життя у морі часу,
В морі втрачених надій.
Раптом сповнить душу нашу,
Хвиль непевних,піна мрій.
То несе на дикі скелі
Наш благенький корабель,
То,чомусь,в чужій пустелі,
Ми шукаєм паралель.
Ми не ліземо на небо,
Та життєва карусель,
Нам підставить,де не треба,
Кимось зломаний щабель.
Нам життя все ставить роги
І ми ліземо на них.
Чи ми збочили з дороги,
Чи ведуть нас мов сліпих?
Мабуть,нас не люблять боги,
Чи навис над нами рок?
Б`ємо ми намарно ноги,
Бо непевний кожен крок.
Лізе і душу клятий відчай.
Щось ми робимо не так.
Манівцями йти не звичай,-
Дурість це.Це знає всяк!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=306955
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.01.2012
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико