***
Мабуть вже так: кружляють інші вальси,
Фата весільна - не моя біда!
Несу на пле́чах болю параста́си -
Така-от пообла́мана верба...
Та буде жити! Враже те породдя!
Хіба вогнем ще випалити суть!
Сумна душа - багате мілководдя,
Та все одно убрід не перетнуть...
Горять свічки, ще певно з Вифлиєму,
І ясні зорі... Хтось збрехав: "Люблю!"
А хтось ковтнув оту брехню приємну...
І десь зірвалось ще одне "молю!"
Той світ примар, і всесвіт сподівання...
Калину догризають снігурі...
І під склепінням вічного мовчання
Голосить серце болем надворі!..
(17.1.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307358
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.01.2012
автор: Леся Геник