Відколи мати померла,
Так було у їхній сім’ї...
Тато палив, а дочка плакала
Над старими фотографіями на землі...
Хоч вітер перемін,
Хоч дощ мав змити біль,
Страждав усе одно він,
А вона забувала свою ціль.
Кожне слово було, як тягар,
А кожен дотик, як удар,
І не було щасливим літо,
І не ходили у кіно.
Блукали закаулками лиш
Власних, розбитих душ,
Старались посміхатись,
Щоб не виривати одне одному сердець.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307577
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.01.2012
автор: Empty Heart