Найбільша потреба

Приходжу  до  Бога.
Я  маю  розмову.
Питаю.
Чи  чує?
Напевне,
бо  змога
На  те  в  нього  є,
Чи  батрак,  чи  небога
Звертаються  знову
Як  я,  ще  з  порогу,
Кидають  кавалки  питань  
В  Його  сторону…

Питаю:
Він  знав?  Він  чекав  меї  з'яви?
Чекав  на  ті  вечори  п'яної  кави?
Чекав,  щоб  забрати  мене  в  своє  ліжко?
Чекав,  аби  так  приголубити  ніжно?

Він  знав?  Не  мовчи…
Нетривке  те  мовчання…
Він  знав,  про  мої  пишномовні  зітхання.
Про  сльози  і  посмішку,  вічне  чекання.
Про  сотні  сварок  і  прощання  з  "останнім"…

Він  знав,  передбачив,  відмолив  і  пробачив.
На  сотні  сторінок  вперед  розкріпачив
Всі  мої  слова,  всі  чуття…  і  це  значить,
Що  також  любив,  що  також  був  зрячим!

Чекав  мого  серця  як  пари  до  свого,
Чекав  як  голубку  виспівує  голуб,
Він  вимріяв  щось  близько  схоже  на  бога,
І  я  прийняла  в  себе  його  подобу.

Приходжу  до  Нього.  Скидаю  все  з  себе.
Стаю  перед  ним,  як  земля  перед  небом.
Молоко  тут  і  хліб…  більшого  і  не  треба.
Бо  ти  знаєш…  кохати  -  найбільша  потреба.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307628
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.01.2012
автор: Хельга Ластівка