Усе минає!
Поступово,неохоче осідає
Копитами піднята пилюга.
Минула ніч,і ніби вже світає
І вже не топче землю ворога нога.
Стихає лайка.
Чужа говірка затихає,
Відпочиває поле бойовищ,
Та у повітрі ще літає
Чад,трупний,кладовищ.
Збулося вже!
Упало знамено вороже,
Своє підняти каже час,
Та раптом бачим,що не може
Зробити це ніхто із нас.
Такі ми є!
Ми маємо ще час,
Все робимо спроквола,
Та й інтерес вже згас
І ворогів не видно з заборола.
Ліниві ми?
А може мало крові
Той зайда випив з наших жил?
І ніж його напоготові,
Ще раз підрізати нам крил.
Ми кажемо:
- Ослаб наш дух.Воно й не дивно,
Впродовж кількох сторічч
Трясли нас беззупинно,
Та,мабуть,і не в тому річ.
Напружмо мозок
Раз на дусі ми слабкі.
Він не потерпить протиріч,
На волю маємо ми комплекси стійкі,
А запорукою нам Запорізька Січ.
Менталітет наш
Чорт його бери,
Він небезпечна річ,
Нам треба встати й лізти догори,
Для нас гора ця - тепла ніч.
Ми кричимо:
- Ганьба! Ганьба!
Воно,звичайно так,
Ганьба нам і з собою боротьба,
І волю всю стиснімо у кулак.
Згадаймо все ж,
Що ми колись звалися Руссю,
І сильні духом ми були,
І клич наш був у тому ж дусі -
Іду на Ви!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308102
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.01.2012
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико