Де луки зелені,край темних дібров,
Де черемош гра на дзвінких перекатах,
Де ген,аж з - під хмар із камінних оков,
Спадають у прірви стрімкі водоспади,
Де вранці тумани полонять долини,
Русалки виходять з розбурханих вод
У вітах дерев там погожої днини
Побачити можна чарівних істот.
На березі мавки,зібравшись у кола,
Виводять танок й заплітають вінки
І линуть пісні там веселі навколо,
І сміхом там діляться всі залюбки.
І тільки одна юна мавка в задумі
Не сходить на берег з положистих віт.
Краси чарівної та личко у сумі
І еіби не милий їй сонячний світ.
Змарніла на личку,самі лише очі
Глибокі,глибокі,мов чаші озер.
Все плачуть,та плачуть і кожної ночі
Питають зірок,як їм жити тепер.
А було все просто і горя не знала,
Та якось між хвиль,на швидкому плоту,
Побачила хлопця і враз покохала.
Збагнула тепер,лиш,свою самоту.
І він усміїнувся їй ніжно,щасливо,
Та швидко у хвилях бурхливих пропав.
Тоніс Черемош його плотик щосили,
А він лиш рукою їй довго махав.
Надію все ж мала,що він покохає,
Обмежити ж як їй до нього любов?
А серце все більше,все більше палає
І може спалити,і тіло,і кров.
Така вже у мавки обкрадена доля -
Танцюй,веселись,та не смій покохать,
Бо підеш з життя незбагненно без болі,
Щоб запахом квітім у світі витать.
- Ну що ж і нехай,може раз ще побачу,
А може коханого уст я торкнусь.
Заплачу від щастя,чи з горя заплачу
І серцем до серця його пригорнусь.
Стріпнула волоссям,закинула руки.
Побігла по гіллях високих дерев.
До милого бігла,не було вже муки
І лиш водоспада лякав її рев.
Чіплялися гілля за довгії коси,
Тримали з ноги кущі,
Та жар гамували холоднії роси
І гріла надія в душі.
Побачила милого,серце зайшлося
- Так ось воно щастя!Ще б хвильку прожить.
Упала в обійми,чарівне волосся
Мов сонце зелене,почало світить.
І запах троянди об`яв полонину.
В повітрі,мов трунок,застиг,
А той,хто чекав цю жадану хвилину,
Обняти кохану не встиг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308271
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2012
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико