У тебе своє життя.
Ти вже купив за дешеві банкноти собі пекінеса,
я ж вже розівчившись стояти,до асфальту притулившись,
дивлюсь на фальшиво-поважну,істоту.
Вона радіє не тобі,не мені у мокрій калюжі,а взагалі-то нікому.
Переважно перебуваючи у труні,
я просуваюсь у пекло по ріці.
Навколо танцюють скелети,виконують піруети.
Над мертвими водами кружляють сірі пташки,й як всі ми падають у багно.
Блохи вже прогризли усю шкіру,
трохи ще й доберуться до м'яса.
Чому я бродяча собака?
Покинутий завод у твоїй голові,я знову змушений там перебувати,чи то він мій?
Там наркомани залишили подарунок-з кров'ю шприц.
Мені начхати,ночувати,їсти з смітника,кайфувати,в мене лінивий СНІД.
Я будую халупу з кісток котячих,бо вже й бомжі не пускають в своїй картонній коробці поспати.
Я би віддався під чужі хтиві ноги,лиш би руки його були чисті.
І це,якщо чесно мій збій системи.Приниження заради любові.
Лиш би знову по ребрам не били,десь глибоко під ними живе,щось жевріє.
Це не вірус і не прагнення волі від долі,
це звичка кутатись об зірвані штори.
Злодії в квартирі.Вкрали кольорове листя з під дисплею монітора.
Все,що мені залишається-це вмирати під колесами чорної машини.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308341
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.01.2012
автор: Софі Кобе