Замітає зима, не жаліючи,
всі куточки. Встилає поля...
І пройшовши провулками, тліюче,
у вікні бачу гасне свіча.
Може в тому вікні хтось намучений.
Може хтось свою долю єдна.
А я йду скрізь метіль, бо так скучила!
Хоч навшпиньки зирну до вікна!
Як завжди я прийду, а там темрява.
Під ногами, немов ковила
підійма з диким вітром, мов крилами!
Полетіла б, та сенсу нема...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308398
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.01.2012
автор: Ліна Біла