Жаль тихо крадеться за мною,
Ледь чутно, іноді до болю,
Минулим крає по живому.
Майбутнє десь поділось знову.
І, я беруся за основу,
Віршами душу паперову
Вдягаю кволою строфою.
Німою, чорною канвою,
В*яжу до повного покою.
Сніжинка впала на долоню,
Знов стала талою водою.
А жаль картає, сварить долю:
-Прожив би з іншою тобою.
Молитися навчився богу.
А скільки болі й теплоти
Пішло в безодню!...
Стою дивлюся на долоню.
Не вірю тим, хто б не схотів весною
Розбити хоч якусь окову.
Ось тільки пам’ятнику цьому
Що дивиться у безвість,
Без жалю, невтомно,-
Повірю.Глиба... Безумовно.
Дивлюся на суху долоню.
Вірш склався, дякувати богу,
Жаль відступив, а біль притих,
Та певно не надовго.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308538
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.01.2012
автор: терен юрій