Забракло сили народитись,
Ковтнути повністю життя.
Не треба із гріхом миритись,
Бо вихід є – це каяття.
Йому так важко підкорятись,
Та з вірою ми зможем все.
Ми маєм розуму набратись,
Бо розум мудрість принесе.
Забракло сил впіймати мудрість,
Забули, що вона живе.
Серця забруднює абсурдність,
Усе стає чуже, криве.
І забуття – єдина втіха,
Рятує лиш вона бридкі
Обличчя, як в кімнаті сміху,
Несправжні, п’яні та гладкі.
Забракло сили зрозуміти
Самих себе та суть свою.
Та треба жити захотіти,
А не топитись у гною
Ілюзій власних. Як же важко
Упізнавать себе самих.
І кожен скаже: дуже тяжко,
Коли нема в житті святих.
Коли усе в душі заклякло –
Ви захотіли вороття.
Та не надійтесь: сил забракло
Воскреснути. Таке життя…
Лише одне можна сказати:
Моліться. Й навіть на краю,
Коли ви будете стояти –
Опинитеся у раю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308823
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.01.2012
автор: Fata Morgana