Світає...
Шпачениться зграя.
Перелітаю літо.
Переплітаю
Грозу із полинами степу.
Терпне
Ранок у сивім забутті.
Святі,
До відчаю святі
Журують липи у пазлоті.
Хто ти? Хто ти?
Дмухнув тихенько в павутиння.
Прозріння...
Хитає ранок посрібління.
Спопеління
Вересневих снів
Від дихання сіверин-вітрів.
Зомлів
Забудьковатий час у краплях надвечір’я.
Соколів Я
Відпускаю розігнати хмари.
Вдарив
Посохом об груддя
Грудень.
Кугиче сива заметіль —
Тінь
Провин, що літом не згоріли
Згорбіла.
У біло-сивім смутку солоні
Долоні
До землі зігріти прикладає.
Далі
Розбілілися в хуртечі. Холоди незвані.
Рзболілися гріхи в світанні — окаянні.
Зазирнула в Грудень Колима —
З-и-м-а...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308975
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 25.01.2012
автор: *SELENA*