Палає степ у сонячнім промінні.
Горить,мов золото стерня,
Між бур`янами дибиться каміння,
Від спраги тріскає земля.
На обрії високі терикони
Пливуть у мареві,неначе кораблі.
І залізниці довгі перегони
Летять,ледь-ледь торкаючись землі.
Полин гіркий лоскоче ніздрі,
То тягне з териконів чад.
І степу запахи терпкі і рідні,
І яблуками пахне сад.
Луганка,стиха,щось лопоче,
Кудись,між вербами,біжить,
То качка дзьобом ряст толоче,
То вітер осокою зашумить.
А за Луганкою яри,
Здалека,крейдою біпіють,
Тополі,зрідка,зеленіють,
Й дорога лізе догори.
Ген-ген,аж на Бахмутський шлях,
Що йде по гребню між полями.
Пропах увесь він кавунами
І виноградом,й динями пропах.
Спека і спокій.Знов Донбас
Мене теплом своїм вітає.
Сюди я їду кожен раз
І радість серце обіймає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309005
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 25.01.2012
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико