Таке у нас життя... І що для нас планета,
Коли найбільша цінність хутір наш?..
І затягнула жадність нас в свої тенета.
Солодким здався вже чужий лаваш...
І хочеться відняти цей шматочок хліба,
Бо людська жадність вже не має меж.
Та навчати жити фелаха і таліба,
Тебе, мене, і вас навчити теж...
Отак і вчать вклонятися чужому богу...
Той бог мальований, звичайно, на грошах.
І приділяють всім увагу й "допомогу",
І свій закон провірять так, як на мишах...
А ви раби з персональним* номером на шиї
І вільні аж... до отої крайньої верби.
Фірма "кока-кола" приготує вам помиї,
А "вічний Вова" "позичить з газом" вам торби.
І носіть ви шаровари, ніби калісони,
Та радуйтесь, що бульба ще росте,
Що визрівають в огороді патісони,
І свинка салом вкрилася уже...
А долю вам уже давно оприділили,
Хоч ви не знаєте, що ходите в ярмі.
Недоторка́ністю когось нагородили...
Добровільно!?. Бо так ви хочете самі...
Ну, як вам зад надерти,.. як колись Адміну.
Чи по-новому, як тепер... Кадафі.
Трудитись, як... - у першу чи у "третю" зміну?..
... І ні́чого "зудіти", що все це "нафік"...
А для смиреності знайдем дієві сили -
Запишуть вас, звичайно, в терористи...
І буде вам тоді весь світ уже не милий,
Коли дубинкою - разів так з триста...
Якщо і це не допоможе - за решітку...
Головне, щоб були всі послушні, як раби..
На руку чи на лоб поставим "чіп", як мітку
І знову вільний... аж до найближчої верби.
* - індитифікаційний номер особи
́́́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309077
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.01.2012
автор: Д З В О Н А Р