Розчавлений в досягненні мети,
Опалений холодними вітрами,
Я з долею не говорю на Ти:
Її, як пісню, в мене відібрали.
Можливо, ще повернеться вона
В тій іпостасі, що була на волі.
Та тільки у вдоволенні життям
Відійдуть думи хворобливо кволі.
І вже не вітер, а моя душа
Не хоче злагоди між долею і мною.
Теперішня – від роду не моя,
А та – зійшла до вічного спокою.
Супроти вітру вже не хочу йти,
Шукаю нішу вдячності людської.
Її так важко зараз віднайти,
Хоч і намотуєш добра сувої.
Як зірка блисне і впаде життя.
Навіщо пнуться всі наверх безтямно?
Стезя протистояння – не моя,
На ній працюють недолугі вправно.
Дивлюся в небо – цвітом сніг летить.
Перевертнем обабіч доля скаче,
І щохвилини пильно сторожить,
А загублюся – тихо плаче, плаче…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309105
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.01.2012
автор: Г. Король