Механізм Душі.
У когось в душі попіл,
Тліє від спалених мрій.
Комусь чогось завжди не вистачає,
На цій матеріальній Землі.
Хтось думкою марить про багатство,
Забувши людяність просту.
Потрапляючи у сіти рабства,
Бачить лише пустоту.
А я спокійна,я спочиваю,
Для мене без грані Землі цієї широти.
Я легко вдихаю і видихаю,
Встановлюючи нові висоти.
Душа…Що це?
Чи хоче вона волі,
Чи ти,можливо,
Закувавши її в рамки,
Спокійно підкоряєшся долі?
І в лихій,чи радісній хвилині,
Ти даш інстинктам вільний шлях.
Мовивши:»Це ж все притаманно людині,
в її невичерпних можливостей полях».
Тобі ж вирішувати,
Як правильно вчинити.
Щоб душа в чистоті збереглась,
Й через десятки інших життів прожитих,
Її сутність кудись далеко подалась..
І нехай буде приємно,
Випадковому перехожому,
Подивитися в очі тобі,
Й побачити скарб,
Довжиною в життя-
Твій витончений Механізм Душі.
Механізм Душі-це мій світ,
Що живе десь глибоко в мені.
Він залишає непомітний слід,
З відбитком тіні на стіні.
Це загадковий космічний попіл,
Що людям наче сяйво сліпить очі,
Веде в оману весь люд,
І накрива думки,
Чорною скатертиною ночі.
Умовно розтинаючи небо,
На дві невагомі частини,
Я дивлюся в інший простір,
Від ім.*я чужої дитини.
В неоновому світанку,
Коли ще ранковою прохолодою світить сонце.
Моя рука відчиняє в інший світ,
Маленьке потойбічне віконце.
Там і є мій Механізм..
Де так ясно світять планети,
І чиїсь покинути домівки.
Там галактики невідомі,
Й давно згашені зірки.
Манить в далеч,захоплює подих,
Нейтральна космічна тишина.
Дивує невагомість,
Виблискує дзеркальна,
Цивілізацій аура..
Між інтервалами польотів,
Дивних механізмів,
Що не потребують пілотів,
Йде еволюція досконалих організмів.
Ось так і я,
Крихітна частинка Всесвіту,
Налагоджую свій Механізм Душі.
Я так боюся не знайти себе і загубитися,
В цьому земному житті!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=309356
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.01.2012
автор: Elfi Sevenlen-Rosayr