Ще 4 години і все... ЦЕЙ день закінчиться...
... А я півроку мріяла, як ми проведемо цей день... Він мав бути найщасливішим... адже це перша наша спільна перемога... Ми мали бути в якомусь кафе спочатку з декількома накращими друзями.. Ми мали пити, кажучи тости за нас... А потім море сміху і щастя, адже це так круто: цілий рік разом!!! Нарешті увечері ми б залишились одні, лише двоє у всьому світі... згадували б ті моменти, що ми пережили їх разом, згадували б усе хороше, що було між нами...І без кінця цілувались... А я, за звичкою, дихала б тобою, бо це найприємніше відчуття... Тоді в голові одна думка: "Ти мій, і ми навіки разом..." Але не судилось... Я старалась, як могла, робила не один - багато перших кроків, а ти не поворухнув навіть пальцем... Ти гордий і байдужий... На жаль, мене звати Надія.. І ця дурна звичка - весь час надіятись мене вже задовбала. Чому? Та просто дуже боляче, коли ці надії безжально розбивають... Так ти і зробив... як завжди... розбив мої надії і поламав усі мрії, які ще так міцно тримались у моїй свідомості... А я ж надіялась, що хоч в цей ОСОБЛИВИЙ день ти змінишся... Але цього не сталось, напевно, тому, що особливим цей день є лише для мене... І чого ж я така наївна, так вірю і чекаю чуда? Реальність не така... Скоріше за все тому, що ти до мене охолонув... Немає вже тих почуттів, і ти вже не думаєш про наше спільне майбутнє... Змирився, що наші дороги розійшлись... =(
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310018
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.01.2012
автор: Тво9_Фанатка