Згадай мене,
зимова ніч.
Біль не мине,
але в мені
тонка струна знов забринить
хоч на одну коротку мить
і поверну собі,
немов,
надію,
радість
і любов,
і час,
де нас давно нема…
Ну,
що ж,
зима –
згадай,
згадай:
час,
ніби у ріці вода
тече собі,
не зна куди –
хвилини
щастя
і біди.
Та нині завмер
вічний рух
і я стою
на самоті
на цьому тонкому мості.
І вітер –
друг
жене думки мої сумні
в минулі дні.
Згадай,
душа,
те світло
давньої доби.
Ну,
що казати вже
«якби» -
роки спішать.
Не повернусь я
в ті літа
і лиш
любов моя свята
всім,
хто втомився й заблукав
у метушні щоденних справ,
нехай зоріє уночі
вогнем свічі.
Січень 2012.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310140
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.01.2012
автор: Ігор Бринцев