Ось ударили люті морози…
Обпікають нам щоки вітри.
Я іду по буденній дорозі,
Але ноги не хочуть іти…
Скільки осеней бачили очі.
Скільки весен чекала душа.
Скільки кожен собі напророчив.
Скільки нас відійшло в небуття...
Я частенько кривила душею
І, повірте, приймаю цей гріх.
Але вірила сутністю всею,
Що здолаю незламний поріг!
Озираюсь частенько в минуле.
Виправляю свої помилки,
Але знаю, назад не вернути
Босоногі дитячі роки…
Не встигає людина за часом.
Він то вбивця, то лікар, то друг…
А годинник невтомно рахує
Всі секунди відведені тут…
Проступа сивина в моїх скронях…
Роки в далеч відносять тугу.
Я сьогодні живу поновому!
Я від щастя пускаю сльозу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310263
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.01.2012
автор: Нелогічна а*