Програма під назвою ,,Тато,,ледь не викинула мене з балкону в корзину,на асфальт.Мені тоді було 3 чи 2.
Основним елементом цього ритуалу було запихання виделок у мене.
Відтоді в мені побільшало садо-мазо заліза і в грудях мій тимус проткнутий зубами.Не виробляються Т-лімфоцити.
Я думаю в мене Синдром Дауна ,набутий.Я зааморально ненормально нормальна.
Я стою чи лежу на фасаді будинку.Застрягла в контакті-печалі.
Вниз скочується тіло без розуму,знання без поповнення.
Я бачу як орхідейно-трепетний кролик ледь рухає вушками.
Мені так жаль того чорного депресняка,образу підсвідомості- ніжності,аж тягнуться знівечені пальці притулиться до скривавлених конечностей.
Та раптом люки злетіли у небо,і з каналізацій повиходили страхи.
Чи може просто люди дістали?
Я витягую разом із ребрами, залозою
виделку і ріжу,штрикаю,проколюю свою печаль.
Повільно навколо шиї кишки обплітаю,щоб шарфик мати на зиму,
шлунок комплексам викидаю,почуття у серці і його самого з'їдаю,та мозком запиваю.
Я хочу побачити мертву меланхолію і свою мізантропію.
Бо ж скільки у мене вже можна виделок кидати???
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310700
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.02.2012
автор: Софі Кобе