Закрадаеться знову у душу туман.
Темно-сивими пасмами серце стискае.
Поруч мене він завжди на чатах стоіть,
Взяв в обійми і не відпускає.
З усіх сил вириваюсь з обіймів отих,
І відчаявшись вирватись-плачу.
Така довга туманна ця ніч в чужині.
уже більше як рік я тут сонця не бачу.
Сонце.Сонечко.Всім ти несеш благодать,
Ти з висоти цілий світ оглядаеш ,
На Вкраіні іще ти світило мені ,
А тут своє личко від мене ховаеш.
Усміхнися,прошу, на хвилинку мені,
Загляни крізь тумани у зранену душу.
Щось просити сьогодні я маю тебе.
Не можу насмілитись,але все-таки мушу.
Коли завтра погасиш досвітню зорю,
Може в рідний мій край завітаєш?
Віднайди моіх діток,огорни материнським теплом,
Бо мене отой клятий туман не пускає.Ти знаєш.
Поцілуй ти іх ,сонечко, і пригорни ,
Хоч невмиті вони і замурзані щічки .
Не погордуй, бо лишились без мами вони,
А вони ще такі невеличкі .
Погляд ласкавий ти кинь на сиріток моіх.
Ім голівки цілуй ,і цілуй оченята ,
Росисту ромашку в зеленім садку
І похилену голову мого стареького тата.
Як розсіється тут отой чорний туман,
Я додому полину через бурі і грози .
Тільки зглянься ти,сонце,на муку мою,
Хоч на мить моі висуши сльози .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310959
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.02.2012
автор: Ольга Струтинська