Чи вдасться ще нам плугом поорати
Ту землю, про яку співала мати,
Яка ростила протягом віків,
Полита кров’ю й сотнею потів.
Чи прийде пан і обізве нас «бидлом»,
О, як нам, люди, слово це набридло!
Але ідуть пани до нас, і знов чужі,
Для них земля без жодної межі.
Навіщо сіяти зерно, із нього толку мало,
У них запаси, мають хліб і сало,
Вони засіють землі ріпаком -
Доходи за кордони – літаком.
Земля збідніє і прийде той час,
Їхні нащадки продадуть для нас
Ту землю, яка нас ростила,
З якої ми завжди черпали силу.
Прошу Вас, люди - старші, молоді,
Ми не господарі без власної землі.
Людина без землі не має сили,
Її ми збережемо, як візьмемо вили.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311001
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.02.2012
автор: Віталій Назарук