Я в світ цей пірнув з головою,
Та тільки встигаю на мить
Піднятися ледь над водою,
Як хвиля нова вже летить.
Невже доплисти сил не стане
До острова наших надій?
Видніється скелля квітчане –
Ген, бачу рятунок я свій.
Та хвилею знову накрило,
І очі той морок забив.
Мене, як ту тріску носило –
Знов острів жаданий згубив.
Шукати його? Ні, не треба.
Втомився я, вже на межі…
І тягнуться руки до неба:
"О, Господи, допоможи!"
Не чує. З води випливаю
На берег безбарвний, пустий.
До тебе я, Боже, гукаю:
"Невже ти насправді такий?"
Летить каламутним потоком
Життя моє дном догори.
Все ближче до судного строку
Женуть його долі вітри.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311283
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.02.2012
автор: Г. Король