Що ти робиш зі мною, дівчино,
Я не вірю чуттям своїм…
Не пройшло і двох днів, а я знову
Мрію бачити облік твій.
Мрію вести ласкаву розмову,
Мрію в очі дивитись твої,
Мрію, так я завжди з журбою,
Сказати; - Додому йди.
Не лякає мене моя доля,
Не лякає й самотність, повір,
Бо вже звик я до кари коханням,
Та за що не збагну до сих пір.
Може це і не кара, а долі
Серцю палкому дар,
Може це і не біль, а радість
Сонечка промінь з-за хмар.
Я не знаю що буде далі…
І від долі посмішок не жду,
Тільки з радістю в серці бажаю,
Зустріти кохану свою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311422
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.02.2012
автор: оптимист