З-за гір війнуло учорашнім літом.
Духмяні трави,наші квіти чарівні,
А серце не могло ще не боліти,
Бо твоя ласка тоді була не мені.
Ти й не гадала, що для інших його пісня,
Й безжально била тріпотіння наших мрій.
А схаменулась – то було вже надто пізно:
Одні руїни і словесний буревій.
То знов весна цвістиме гордовито,
І квіти стоптані зійдуть ще через біль.
Але кохання, зрадою убите
Не оживе,як тоді думалось тобі.
31.1.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311565
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.02.2012
автор: тарпик