Одного дня її огорнула страшна порожнеча. Порожнеча у всьому - в думках, у відчуттях, у душі. В одну мить вона відчула себе картиною, на якій сірою фарбою замалювали усі барви життя, пустою посудиною, з якої забрали усю життєдайну воду, а свіжу забули налити. У дзеркалі на неї дивилися пусті потухші очі, а звична посмішка нагадувала страшну гримасу. Вона спробувала втішити себе улюбленою кавою з вершками, давши до неї замість однієї дві ложки цукру, але кава віддавала гіркотою. Телефон мовчав, на почті жодного листа - срізь ПУСТОТА!
Раптом почулося дитяче: "Мама!" - її синочок сказав перше слово.
Задзвонив телефон: " Люба, я кохаю тебе!"
Засвітився екран новим повідомленням : " Подруго, як ти?"
І порожнеча почала заповнюватися: любов'ю синочка, коханням чоловіка, турботою близької подруги. Її очі заблищали таким знайомим вогником. Вона - подруга, вона - жінка, вона - МАМА!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311570
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.02.2012
автор: Рижулька