От вона правда але я перед боєм помовчу,
Все що говорив буде потім важливим,
Я як і всі під їх впливом, проте я кричу,
Може я наївний, та я хочу бути щасливим.
Хочу бути тим хто вирішує про себе сам,
І не треба мені замаскованого на мене впливу,
Душа що в мені вона лише моя і її не віддам,
Я хочу залишити її справжньою і красивою.
Так просто можливо але не всі це навіть знають,
Хтось не цікавиться інші іще не знайшли,
Але на підсвідомості чи у снах може себе питають,
Чому вчора тепло а сьогодні вони в холод увійшли.
Як свій шлях лишили обираючи з власної волі,
Різні напрямки наче свобода і нові цінності,
Навіть не зрозуміли що насправді опинилися в неволі,
Живучи в нав’язаній іншими людьми дійсності.
І всі ці так звані: «я обираю» і «ніхто крім мене»,
«Мій світ», «я такий унікальний» в ньому індивід,
А насправді з різновидів сірого щось безіменне,
Понівечені душі які лізуть самі в сміттєпровід.
І звідки ж ми знали що за нас будуть вирішувати,
Думати, за нас казати, як жити, з ким і де,
Ми ставатимемо горді як брудну білизну будемо розвішувати,
Варто озирнутися і усвідомити обман бо час неминуче іде,
Та молоді ми і легко наслідуємо самі не знаючи,
Те що нав’язують нам міняючи наші різноманітні «Я»,
Пізно буває все закінчується навіть не спитаючи,
Хто це, і чому він саме таке має місце в суспільстві ім’я,
Все якось байдуже і ми лише глина для них як пластилін,
Наче і самостійні в своїх діях - нав’язана нам інформація,
Ми з такими потугами чомусь підіймаємося з колін,
Здається в анімації є намальовані - це … сублімація.
5.02.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311653
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.02.2012
автор: КРІПАКОС