В осінньому повітрі натяглись
Сріблясті струни бабиного літа..
А ми ж були закохані колись
Так щиро і так віддано, як діти.
Ховалися від світу і життя.
Занадто високо і впевнено літали.
Чому ж так боляче розбились почуття,
Якщо здавалось - ще не докохали?
Втомились губи вірити у сміх..
Любов не вічна.. Вічного немає.
В осінньому повітрі.. перший сніг,
Приречений розтанути, літає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311687
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.02.2012
автор: Svetok