Друкованими літерами вбив себе
у цей скінченно-однобокий час.
Він нас колись до брухту загребе,
він запросто колись розчавить нас
на відстане-години й часо-метри.
Застиг навмисне, вмерз у цю систему…
Запилюються в шафі теплі светри,
а ти досліджуєш мої безглузді схеми!
Вимолюєш зненависті до себе,
допоки людяності інші потребують.
Не зрозуміти: ти – моя потреба,
чи навпаки? За примусом існуєш,
і вчишся поступово не вмирати…
Ми божевільні. Ми взаємно хворі,
котрі ніяк не втомляться чекати.
Безмежно – ти… І час не упокорить.*
* – присв. К.С., більше чим...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311735
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.02.2012
автор: Ilsa