Коли ти розмовляв з собою
Вона тихо йшла травою
Але так і не дійшла
Бо по дорозі іншого знайшла
Уже пів вічності пройшло:
Її немає, й не було.
Тебе охопила паніка,
А серце ламається як палуба титаніка
Світ мороком вкривається поволі
І кожна річ здається знаком долі.
Куди подітись? Світу вже нема -
Згоріла та, що по ній йшла Вона, трава
Слізьми вкритий краєвид
Штовхає серце на суїцид
Ти озирнувся навкруги -
Дощем із неба падають Боги!
І серед них богиня любові
Пошматована твоїм гнівом до крові
Із вирваним серцем та жахом вдіта -
Твоєї помсти не стерпіла Афродіта
І з тою помстою любові світ відрікся:
Богиня вже в підземних водах Стікса.
Століттями Аїд її вже там чекав
(І з Афродітою мільйони душ закоханих забрав)
Солодка помста...Ти її жадав?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311900
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.02.2012
автор: Rooooo