Вже вічність,мов на паперті стою-
Лебідка ,загнана у твань,у комиші.
Поранена, розчавлена , німа .
Благаю зцілення для хвороі душі.
Ви не судіть,прошу!Ви не судіть!
Бо я сама себе вже засудила.
З розбитим серцем,з каменем в душі
На дно іду,зложивши крила .
Де той суддя,що судить за любов?
Де той Пилат? Невинну засудили...
Із заздрості.Із заздрості , коли
коханий піднімав мене на крила
Засуджена на вічну самоту .
На чорну одиноку пустку ночі
Себе питаю:"Я іще злечу ?
Обв"язана брехнею поторочі ."
Піднятися б в небесну височінь,
Відчути мить кохання ще єдину!
Коханню гімн -кружля понад життям
Прощальне танго лебедине ....
.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311953
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.02.2012
автор: Ольга Струтинська