Не топчи мого серця, без жалю до крові, ногами.
Не всміхайся єхидно. Не лишай мені тишу нічну.
Ще душа-сирота,бродить степом й густими лісами,
Вже стомилась,либонь,та ще й досі шукає весну...
Не картай, не губи тіло словом пекучо-лукавим,
І світанком німим не бентеж моїх мрій глибину,
Хай минають літа, ми із ними рідніші не станем,
Лише мудрість на знак нам залишить густу сивину.
Не судилось,на жаль,нам бентежити долю піснями,
Понад вечір в гаю скрипалю підживити струну,
То ж навіщо душа мов сирітка ще бродить лісами?
Чом в надії вона відшукати ще ніжну весну?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312094
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.02.2012
автор: Solomia