Як тільки сонце з неба піде
І землю темрява пройме,
Виходять гратись ночі діти,
Там, де ніхто їх не займе.
Суспільні виродки, одначе.
Сволота. Інших слів нема.
За ними матері не плачуть.
У них тепер своя сім’я.
Ніхто ніколи не згадає,
Що і вони були людьми.
Цукерки їли з теплим чаєм,
Допоки з дому не втекли.
І не злочинці, не бандити,
Голодні будуть – не вкрадуть.
Обличчя мурзані, розбиті –
Їх люди боком обійдуть.
Смітник їм кухня і оселя.
Їх доля – руку простягать.
А недочитаний бестселер –
В вогонь сторінки підкидать.
Ходити босим по асфальту,
Бути суспільства вигнанцем…
Чи пам’ятають рідну хату?
Вони відчужені Творцем.
Та ніч приходить – всі веселі,
Лунають реготи з пітьми.
Скриплять тихенько каруселі, -
В душі залишились дітьми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312186
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.02.2012
автор: Іван Блиндюк