Чуєш, там луна йде, там гримить розлога,
А в душі - бездушність пляше, як дурна дорога,
Водоспади горя, мов ополонили,
Чи хіба мене в дитинстві батько мало били?
За гріхи отвічу, перед ким отвічу?
Перед тими, що з трибуни горе нове кличуть?
Ні, то зло насушнє, то бісові діти,
Скільки мучають народ, поки ще неситі.
Будете ви биті, будете у тюрмах,
А народ у сні лежить і лежить у юрбах.
Вам так цікавіше: пряником і паском,
Та зробіте ви усім лиш єдину ласку:
Забирайтесь пани, забирайтесь гади,
Після вас уже не буде люддя прибирати.
Ви як у Сибірі будете пахати,
І не буде працювати «звернення до брата».
Ви – кати народу, не націонали,
Вас при Сталінові-гаду всіх перестріляли б
Як собак злощасних, шакали без честі,
Вас потрібно виловить й катувать до смерті.
Ваша совість – правда, правдоньки ж немає,
Та скажіте всім і вся хто вам помагає.
Сатана чи чортик, може чортик з Сходу,
Той що лисий і єхидний каламутить воду?
Так? Я здогадався…ось де пес заритий,
Не тікай, голубцю, любий, будеш скоро битий.
Не дарма гриміло, не дарма світало,
Просвітало в голе листя, війни призивало.
Скоро лізти будеш, царськая скотино?
Ви живете в чорнім світі, годувать вас милом?
Ваші чорні діти вам розкажуть казку,
Як рождається народ й має Божу ласку
Бути слов’янином, коль і сам не знає,
Відкіля й куди походить, ціль переростає
В шовінізм ісконний, біднії мадяри!
Краще всиділи б на місці й рахувать доляри.
Ні, їм землі мало, їм давайте хліби,
Їм потрібні гори злата і добра наживи,
От як слово гостре в душу людям кинуть,
Так вони на це майстри, ще й у спину двинуть.
З ними вже по-людськи і розмови файні,
А вони у слід «хахол» й чути сміх, принаймні…
Як до нього слово гостре прививаєш,
Так він враз «фашист!» й злість відкриту маєш.
Ох, ви, боягузи, визнайте поразку,
Чи можливо вам війну? Дати вашу казку?
Так, ісконно-русскій устрій має бути?
Малороси про Вкраїну шиш повинні чути!
Ох які ж ви Брути! Шовінюги кволі!
Ви нікому не даєте мати сили волі.
Волі до братерства вашу не відняти,
Та не хочуть ваші брате до колін ставати!
Та які ж ви брати? Угри і мадяри,
Тай вони напевно ближче через роки стали,
Ну а ви? А ви де? Десь сидіть в Сибірі,
Несходимій, одержимій, де і наших сили.
Нас позаселяли за Урал, до Чіти,
Та країна величенька, як же етнос вбити?
Ви – чистяцькі люде! Ви – монголо-фіни,
Чи татаро-угро-комі? Чи слов’янофіли?
Так і чорні очі кажуть: «развє ще слов’яни?»
Чи розділиться Расєя на окремі клани?
Та напевно скоро Китаю кордони,
Від Шанхаю простягнуться до самого Дону...
Буде не Москва столиця, а острів Ян-Маєн,
Ось догрався до спасіння русофільський Каїн.
Люди йдуть по місту, й ніби бувший кремль,
Ніби Мавзолей колись і пам’ятник Бандері…
Ох це ж сон присниться північному «брату»,
Він відразу возвишає газову уплату!
Від одної думки, що ОУН - герої,
Вони будуть кігті рвать у псевдо двобої.
Ось ми дожилися: в них герої: Власов,
Сталін, Лєнін, Кагановіч, хай святкують квасом.
Ні, вони ж на спирті витримані будуть,
Їм про Локотьську державу замовчувать будуть.
«Вот нацюги! Вот фашисти! Вот каллабаранти!»
З-за трибуни виступають бувші аспіранти
Ох які ж обізнані, які гарні люде,
А про все своє юродство у книжках не чути!
Ви хоч подивіться: КДБ при власті,
Навіть прєсвятой Кіріл має владні масті,
Кожен місяць їде промовляти віру,
Переконливо читає заготовку сіру.
«Вєра-ето главноє, ето єднь народа,
Ми і ви - брати такіє, как вада із кльона»
Ламайте кумедію, пане генерале,
За які такі заслуги таке звання дали?
Хай більш не говорять, що тюрми немає,
Що Росія мирно флот в гавані тримає,
Крим ісконно-русскій? Думайте народе,
Як же нам зробить обмін від соти до соти?
Від Кубані, Стародуб’я і аж до Находки,
Чути пісню українську, хоч горілка - водка.
Хай вони собі здорові інше утверждають,
Що пісні ісконно-русскі на запасі мають.
Ця політика зробила мінливого люду,
Що не можуть впам’ятати брехливого суду.
Того гадського режиму, що народ рубає,
І тихенько під місяцем «Грицика» співає.
Це не ми хохли, пробачте, хохли, там, - на Сході,
Погрузли люди ті в російськім болоті,
І хто винен? Та ніхто. Росіяни винні?
Та сусід відкаже враз: «ви, фашисти-злидні!».
Знову газові шантажі, знов Європа гола,
Не заправиться бензином Тойота-Корола.
І Європа знов в порозі просить бути добрим,
«Це ж є брат і наш партньор з синім златом й чорним».
І зі Сходу лізуть гади і з Заходу - дурні,
Одні ми розумні, люде, ми такі відчутні,
Бачим горе наче наскрізь, помочі не знаєм,
І боротися не любим, краще все минаєм…
Спродамо Україну, нащо ся здалася?
Та якби хоч хтось із нас за розум тай взявся…
І знову піде війна, будуть нові битви,
Знов герої забудуться на вкраїнській ниві…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312437
Рубрика: Сатира
дата надходження 08.02.2012
автор: Марко Черемшина