Пішла Берегиня ,пішла в небуття
Туди,звідки вже не бува вороття:
За обрій, за хмари, далеко – далеко,
Куди не долинуть ніколи лелеки,
Де вільні вітри на просторах гуляють-
Це місце чомусь Раєм всі називають.
Стомилася, склала натруджені руки,
Без болю в душі ,на порозі розлуки
Легенько хустиною всім помахала
І в Бога здоров'я для нас попрохала...
А в хаті на стінах її килими-
Сльозами рясними вмивалися ми,
Подушечка втикана рясно голками
(Бабунечка шила колись було вами),
Віконце, в яке виглядала у двір...
Не буде цього вже ніколи ,повір.
Намисто простеньке, що їй пасувало,
Не знає, що вже чепурухи не стало
І мудрості чаша, дарована нею,
Не сповниться думкою ще однією...
Півоній кущі ,стебла флоксів і м'яти
Дбайливо «приткнуті» весною буяти-
Куди не поглянь- ВСЕ волає про неї,
Будинку так жаль господині своєї…
Але не буває життю вороття -
Пішла Берегиня… пішла в небуття…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312514
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.02.2012
автор: tayana