Я, певно, буду вчитись програвати,
Щоб доля не знайшла в своїх міхах,
Чим би мене таким обдарувати,
Щоб я поліг, поколений в голках.
Ти все забрав у мене? Я радію.
Я всього сподівався, як мудрець.
Достойно переніс, складну подію,
В якій всі інші бачили кінець.
Тут критика, насмішки від сусідів.
Вони не знають в чому мій нектар.
Відрікся від багатства і від хіті.
Це найщиріший набуттєвий дар.
Мені ще закидають, що я йду
Не в ті степи, не рвуся до багатства.
Якщо не забезпечусь - забреду
У ліс, якщо не долучусь в магнатства.
Послухай, ти, створіння живота,
Тобі б напхати черево тугіше.
Тобі не розгледіти й хвіст кита,
Що на собі тримає наймиліше.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312547
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.02.2012
автор: Андрій Конопко