А я досі люблю Україну,
Сонця схід, ніжний подих весни.
Люблю мову мою солов’їну
І мені не обриднуть вони.
Вже доросла та досі блукаю,
Немов мавка в дрімучих лісах.
Вже не папороть – рими шукаю
І знаходжу в зарошених снах.
Вечорами під спів соловейка
Все шукаю завітну зорю.
Та вже спать не нагадує ненька,
Та і я уже так не горю.
Інші пориви, погляди, драми.
Не змінить лиш старенького дна:
Рідні Вербівці, тата і мами,
І Вітчизна лишилась одна…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312904
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.02.2012
автор: Олена Іськова-Миклащук